Про курорт Трускавець написали легенду

Трускавець - не лише місто здоров'я, це місто краси, затишку та натхнення. З року в рік тисячі людей звідусіль приїжджають сюди, вони прогулюються Курортним парком, п'ють трускавецьку Нафтусю та надихаються до творчості.

Про місто та його лікувальні води існує чимало легенд та історичних переказів. Ця скарбничка поповнюється і досі. Музей історії міста-курорту опублікував чергову легенду про Трускавець, авторкою якої є викладачка одеського університету ім. Мечнікова Наталія Кондратенко.

Легенда про Трускавець, або справжні жінки не плачуть

Дуже давно прийшли на нашу землю велетні й оселилися в передгір’ї Карпат. Місцеві жителі звикли до них, а вороги начувалися, бо велетні століттями захищали гори від чужинецьких навал.

… Одного разу в родині велетнів народилася чудова дівчинка – білошкіра, як сніг на гірських вершинах, і зеленоока, як смарагдові схили Карпат. А губи мала темно-червоні, кольору першої трускавки, що рясно вкриває яри в тіні дерев з першими променями весняного сонця.

– Назвемо нашу доню Трускавою, – сказав батько, тримаючи її вперше на руках.

Дівчинка росла здоровою і жвавою. Батьки дивувалися: що б не траплялося з Трускавою – ніколи дитинка не плакала. А малечі спокою не було: і на високі смереки видиралася, і в крижаних річках купалася, і з косулями навипередки бігала.

– Справжні жінки не плачуть, – повторювала Трускава щоразу, як поверталася додому із синцями та подряпинами.

Але недовго тривало її щасливе дитинство. Підступили навали ворогів до Карпат, і почали чужинці палити дерева у передгір’ях, чекаючи на сприятливу погоду і готуючись до переходу через гірський перевал. Дим від згарищ долітав навіть до оселі родини Трускави.

– Доню, ти ще маленька, тому залишишся вдома.

–  Ми до вечора повернемося, не хвилюйся.

І її батьки вирушили назустріч чужинцям. Але не повернулися вони ні ввечері, ні наступного дня. Весь час до Трускави долітали звуки великої битви і дим від вогнищ.

Не дочекавшись батьків, рушила Трускава на пошуки. І відкрилося їй жахливе видовище: обгорілий ліс у передгір’ї, мертві батьки і загони ворогів, що прямували їй назустріч, у гори.

Зрозуміла дівчинка, що сама нічого не вдіє, і розплакалася вперше в житті. Полилися з неї сльози повноводними річками – гіркі і солоні. А карпатська земля всмоктувала її сльози, наповнюючи свої надра. Плакала Трускава, скільки вистачило сліз, а потім затихла, торкнулася рукою землі та попросила:

– Рідні гори, допоможіть мені знищити цю ворожу пошесть, що прийшла на нашу землю.

Наче почувши її прохання, з-під землі почали бити струмки і джерела, стрімко перетворюючись на потужні фонтани дитячих сліз. Коли побачили вороги, що стоять по коліно у воді, було вже пізно. Почали бігти назад, насуваючись на задні ряди і гинучи в тісняві. А вода все прибувала і прибувала. І за кілька хвилин заповнила всю долину у передгір’ї Карпат, поховавши під своєю товщею чужинців.

За кілька днів вода пішла, лишивши по собі джерела, солоні, як сльози Трускави. І коли повернулися на ці землі місцеві жителі, побудували вони нове місто і назвали його на честь своєї рятівниці – Трускавець.

А Трускава і зараз живе високо в Карпатах, вона завжди готова прийти на допомогу і захистити рідні гори. Лише іноді, коли вона сумує, згадуючи батьків, дає волю сльозам, які живлять цілющі трускавецькі джерела. А потім витирає сльози і повторює:

– Справжні жінки не плачуть…

Автор легенди Наталя Кондратенко, викладач Одеського національного університету ім. Мечнікова